Крах української системи освіти

Українська освітянська нива останнім часом радше почала нагадувати поле, на якому вправно і не зовсім міністри футболять м’яч знань учнів і систему освіти в цілому, тож, як варіант, після таких прикрих «голів» навчених випускників чекає лава запасних або зовсім нікому не потрібних гравців на ринку праці.
Здається, що частіше змінювалась тільки погода і ціни, ніж пан Табачник встигав підписувати свої накази щодо освіти в України. Тільки-но студенти встигли оговтатись від вступної кампанії, прийшла черга школи: знову повернення до одинадцятирічки. Годі вже й говорити про те, що (а у нас в країні це вже є за правило!) міністерство не підготоване до навчальної новизни і, як результат, вчителі й учні залишились без підручників. Добре, що хоча б програму встигли зробити на перший семестр.

Та, може, комусь це й «болить» десь в кулуарах чи в кабінетах, але ось по-справжньому переймається долею української освіти і науки Наталя Семенченко, кандидат економічних наук, доцент, член-кореспондент УНА, випускниця, а нині викладачка НТУУ «КПІ». Саме з-під її пера нещодавно вийшла друга книга, присвячена катастрофі у системі навчання під назвою «Освіта в Україні». Книга є широким оглядом освітянської системи у світі й докладним аналізом усіх подій, реформ, експериментів в науковій і освітній галузях нашої держави. Це такий собі розгорнутий законопроект, або ж навіть детальна інструкція для головного науковця і освітянина, яку просто треба її прочитати і припинити калічити новоспеченими реформами навчальний процес.

Виявляється, проблеми починаються зовсім не з системи оцінювання знань і не з дилеми, чи враховувати середній бал атестату: собака закопаний значно глибше.

Недосконалість і кострубатість навчання бере свій початок ще від введення 12-ї шкали, яку ми, до речі, запозичили у «старшого брата». Але сьогодні російські школярі знову користуються зручною, оптимальною 5-ти бальною системою, а українські ще й досі не розуміють різниці між, приміром, сімкою й дев’яткою, якщо і те, і те – по-старому четвірка. Вдруге ми повертаємось до 11-річки, але насправді й досі немає чіткого обґрунтування ні з педагогічної, ані з психологічної точки зору, скільки ж потрібно років для отримання середньої освіти. Очевидно, «додаючи» і «віднімаючи» шкільні роки реформатори послуговуються лише інтуїцією і власним бажанням. А, можливо, вчаться таким чином рахувати до десяти – хто їх там знає?..

Прикро, що єдине досягнення в освіті, яким пишалися і міністри, і викладачі, і учні. і батьки – ЗНО – теж не без гріхів. Виявляється, що ця тестова система з’явилась завдяки Світовому банкові, адже саме він виступив головним напутником зовнішнього тестування. І тут на нас «нажилися». Ми втілювали антикорупційну і справедливу систему вступу, а насправді стали жертвою класичної «ринкової» навчальної технології, що приносить неймовірні прибутки фірмам-розробникам. Та й практику самого тільки тестування знає тільки Україна, інші ж країни вводять додаткові конкурси на логічне і творче мислення.

Та якщо тести хоч якось складаються, а уроки й досі проводяться, то тут ще не все так прикро, як, наприклад, у профтехосвіті . Пані Наталя Семенченко наголошує, що в близькому майбутньому Україна залишиться з самими лише юристами та економістами, і все ті ж змушені будуть працювати на «імпортні» робочі руки, хоча ми самі спроможні випускати й не такі кадри… але, але, але. Укотре напрошується традиційне «маємо те, що маємо» . Робочі кадри в нашій країні ніяк не заохочують ані матеріально, ані елементарною повагою і статусом в суспільстві… От чого професія столяра чи зварника сниться лише у жахіттях.

Соломинкою для порятунку в цій ситуації можуть виступити самі ж підприємці і бізнесмени. Власники підприємств, фабрик і заводів мають узяти під свою опіку ці навчальні заклади, щоби потім вони мали найкращих кваліфікованих спеціалістів, мали б змогу безпосередньо брати участь у підготовці своїх робітників.

Реаніматорами освітянської ниви мають насамперед стати не якесь мільярдне фінансування чи запровадження чергових, в когось перейнятих реформ, а зміни в законодавстсві і перегляд пільг. До того ж, у нас геть не працює реклама і піар наукової галузі. Наприклад, на противагу нашому єдиному святу Дню вчителя та ж Росія активізувалась і проводить тижні вчителів і дні школи, починає активно працювати над підвищенням поваги до працівників освіти і науки.

Те, що буде з нами завтра, безпосередньо залежить від тих, кого ми вчимо сьогодні, але те, як сьогодні ми подаємо грамоту нашим дітям, змушує понервуватися за майбутнє. Сьогодні освітянська галузь чи не найбільше страждає від міністерських «умів», і вже занадто ця ситуація навіює спогади про «кукурудзяну республіку» та інші подібні хрущовські експерименти. Однак якщо поле можна пересіяти знову житом, то як виправляти знання і освіту нації? І поки ті, кому справді болить це питання і які пишуть про те, як слід робити, то скоріше за все наше Міносвіти сміливо може видавати книгу «Як робити не треба».

Вікторія Дудченко, спеціально для МІДЦ «Наша освіта».

Замки Maxus от производителя, по самым низким ценам. Огромный выбор аксессуаров и фурнитуры.

Share and Enjoy:

Схожі статті:
  1. 45,6% студентських лідерів вважають Станіслава Ніколаєнка найкращим міністром освіти
  2. У Києві пройшла прес-конференція на тему європейської освіти для студентів України
  3. Громадянська ініціатива „За якісну освіту” вимагає від кандидатів на пост Президента альтернативну систему оцінювання освіти


Надрукувати | Переглядів: 28
Теги: бал, зміни, книга, навчання, , погода, студенти, тестування, учні,


  1. Немає коментарів

Залишити коментар




Украинская Баннерная Сеть